Влада Литовченко. Берегиня нематеріальної спадщини

Влада Литовченко, кандидат історичних наук, директор КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник», член Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, експерт Українського культурного фонду, голова Комітету із присудження премії з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України

Влада – обличчя нашої найпершої обкладинки 2003-го року. Ми запросили саме її, так як бачили цілеспрямовану й впевнену у собі лідерку, яка завжди буде серед перших

Які культурні заходи та пропаганди важливо проводити задля збереження нематеріальної культурної спадщини?

У ХХІ столітті наукова і культурна спільнота, громадянське суспільство багатьох європейських країн зрозуміли небезпеку втрати національної ідентичності і почали створювати інститути нематеріальної культурної спадщини з метою вивчення і збереження цінних пам’яток культури. Перші початкові спроби такої діяльності започатковані і в Україні, особливо зараз в контексті європейської інтеграції.
Для України в умовах глобалізації, постколоніального синдрому, окупації частини території в результаті зухвалого, безпричинного, жорстокого військового нападу 24 лютого 2022 року росії на Україну особливо важить позитивний імпульс для згуртування суспільства. Якщо, з одного боку, в умовах повномасштабної війни значно ускладнилися питання збереження, охорони і захисту нематеріальної культурної спадщини, то з іншого боку якраз НКС є тим стрижнем, який здатний згуртувати суспільство. На третій рік повномасштабної війни з російським агресором, який намагається знищити українську націю як етнос, стерти національні риси та асимілювати українців, зробивши їх людьми без роду, без племені, народ України надзвичайно гостро відчув необхідність у збереженні, захисті та популяризації нематеріальної культурної спадщини, розуміючи, що цей феномен життєдіяльності українців є рятівним колом, яке захистить їх від небезпеки знищення та збереже унікальність та автентичність української нації.
Яскравим прикладом практичного втілення використання НКС як соціально-економічного вектору розвитку громад є внесення елементів НКС до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України – державної інформаційної системи, що забезпечує ідентифікацію, збирання, накопичення, обробку, захист, облік та доступ до інформації про наявні на території України елементи нематеріальної культурної спадщини з метою їх охорони.

Рішення про включення елемента НКС до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України приймає Експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України.
У випадку прийняття Експертною радою рішення про включення елемента НКС до Національного переліку, зазначається життєздатність елемента, ризики та загрози для його подальшого функціонування (у разі наявності) з метою вжиття Міністерством культури та інформаційної політики України відповідних заходів для його охорони. Місцеві громади, які подали заявки на внесення елементів НКС до Національного переліку і отримали позитивне рішення Експертної ради, окрім державних заходів по захисту елементів НКС, здобули ще й популярність та широкий розголос не тільки в Україні, але й за кордоном, що стимулювало туристичну цікавість до їхнього регіону. Носії елементів НКС отримали запрошення на виставки своїх виробів, на фестивалі та концерти. Елементи НКС стали проявом самоідентифікації громад, впізнання та брендування. І, відповідно, отримали як іміджевий, так і економічний зиск від популяризації елементу НКС.
Зважаючи на вищезазначене, необхідно посилити роботу зі ЗМІ з метою популяризації елементів НКС, збільшення туристичних потоків, розробки інноваційних підходів, таких як оцифрування та застосування 3D-проекцій для більш масштабного поширення в інформаційному просторі. Дуже важливим аспектом є застосування креативних індустрій – видів економічної діяльності, метою яких є створення доданої вартості і робочих місць через культурне (мистецьке) та креативне вираження, а їх продукти і послуги є результатом індивідуальної творчості, куди входять:

Культурна спадщина: традиційна культура (ремесла, виставки, фестивалі тощо); культурні пам’ятки (музеї, бібліотеки, місця розкопок, тощо);
Образотворче мистецтво (скульптура, фотографія тощо);
Медіа: публікації та видавництво; аудіовізуальні твори (фільми, телебачення, радіомовлення); нові медіа (цифровий контент, відеоігри тощо);
Функціональний креатив: дизайн та креативні послуги (реклама, тощо).
Дуже важливим аспектом захисту, охорони та популяризації НКС є вивчення елементів НКС шляхом створення гуртків, шкіл, впровадження в школах уроків з нематеріальної культурної спадщини, передачі з покоління в покоління секретів традиційних ремесел, обрядів, звичаїв, пісенної традиції тощо.

Чи достатньо на сьогодні держава інвестує в культуру та чи є підтримка фондів, меценатів?

Жан Моне, один із батьків-засновників ЄС, якось зазначив, що у разі, якби йому довелося починати процес об’єднання Європи заново, він би почав з культури. В Європі, таким чином, усвідомлюють значення культури і культурних процесів, приділяють якомога більше турботи розвитку та фінансуванню культурної складової процесу євроінтеграції, коментуючи, що для політики і для економіки і, особливо, для соціальної сфери саме культура виступає цементуючим матеріалом. Відтак, культура може розглядатись як одна із засадничих ідей, які мотивували до творення і розбудови Європейської Спільноти, а пізніше і Європейського Союзу. Це має стати прикладом для України, бо ми вже наблизилися до вирішального кроку в процесі євроінтеграції і рано, чи пізно увійдемо в культурний простір ЄС. Але, на жаль, всі роки Незалежності культура в Україні фінансувалася за залишковим принципом, була таким собі бюджетним тягарем, бо державні органи управління основну увагу спрямовували на розвиток економіки та фінансів. Однак, культура при правильному економічному підході також може дати вагомий фінансовий ефект, проте інвестиційна політика з боку держави у сфері відродження та реставрації культурних пам’яток надзвичайно непродуктивна. Приватних інвесторів і меценатів, особливо під час повномасштабної війни, дуже мало, особливо тих, хто згоден вкладати гроші в культурні, історичні та архітектурні пам’ятки, коли є загроза одномоментного знищення в результаті ракетного удару, як це було в Одесі минулого літа, коли ракета потрапила в Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор, зруйнувавши значну частину історичної будівлі. Як відомо, Італія виділила 500 тис. євро на відбудову собору, що стало поки єдиним внеском. Тому велику надію мають культурні діячі на фінансування своїх проєктів з боку різноманітних вітчизняних та закордонних фондів, які публікують грантові програми, значна частина яких стосується саме культури. Одним із вітчизняних фондів, що орієнтований на фінансування культури є Український культурний фонд – державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури та інформаційної політики України. УКФ зосереджує увагу на фінансовій підтримці культурних закладів, творчих колективів, незалежних митців та кураторів, які постраждали від російської агресії, а також оцифруванні культурних та музейних об’єктів задля збереження їх для прийдешніх поколінь.

Яких програм бракує?

Україна постійно заявляє про унікальні шедеври нематеріальної культурної спадщини на рівні регіонів і громад та застосовує всі засоби сучасних інформаційних технологій для промоції її у світовому інформаційному просторі. Могутнім важелем втілення таких ініціатив є туризм як інструмент поширення ознак локальної ідентичності територій, що мають свої унікальні ресурси НКС. Тому невипадково так багато уваги приділяється сьогодні фіксації, популяризації, збереженню та побутуванню живої традиції — народним обрядам і звичаям. Звичаєво-обрядова культура українців має глибоке національне коріння і творення її сягає сивої давнини, але завдяки тому, що вона передається з покоління в покоління через канали усної народної творчості, зберігає свою етнічну стійкість. Залучення туристичних потоків до громад, де побутують обрядово-звичаєві елементи НКС може значно підвищити соціально-економічний рівень життя громад і дасть можливість виділити кошти на захист та популяризацію елементів НКС, щоб викликати ще більшу зацікавленість туристів.
Міністерство культури та інформаційної політики України має розробити програму розвитку фестивального та конкурсного руху, в якому мають приймати участь і носії нематеріальної культурної спадщини.
Необхідно визначити на рівні уряду країни пріоритетність розвитку культури, як одного із головних напрямів державної політики, яка об’єднує економічний, соціальний та інноваційний напрями. Це вимагає ухвалення низки документів щодо державної політики в сфері культури.
Потрібно забезпечити економічну самодостатність культурної сфери, яка довгий час фінансувалася за залишковим принципом. Бюджетна підтримка має здійснюватись відповідно до масштабних завдань, які покликана виконувати сфера культури.

На сьогодні майже заборонені розкопки і це є проблемою. Які альтернативні шляхи накопичення культурного «спадку»?

Згідно Закону України про охорону археологічної спадщини дозвіл на археологічні розвідки чи археологічні розкопки надається уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини досліднику археологічної спадщини (археологу), який має відповідну фахову освіту і кваліфікацію, професійно здійснює археологічні дослідження із складенням наукової звітності та публікацією наукових результатів. Заборона діє на діяльність так званих «чорних археологів», які порушують археологічні шари, копають без дозволу у місцях, які охороняються законом про охорону археологічної спадщини, знайдені артефакти використовують для продажу із корисливою метою, приховуючи цінні знахідки від наукової спільноти, що спричиняє величезну шкоду науці. Тобто, потрібно зазначити, що офіційна установа, така як, наприклад, Інститут археології НАН України, отримує дозвіл на проведення археологічних розкопок безперешкодно.
Ще треба зазначити, що є багато випадків, коли на території, що охороняється, відбувається незаконна забудова і при проведенні земельних робіт уповноваженому органу і археологам не повідомляють навіть про знайдені археологічні предмети. На жаль, боротьба з цим явищем ведеться в основному ініціативними групами із археологічного середовища, а не правоохоронними органами.
Щодо альтернативних шляхів накопичення культурного спадку я могла би запропонувати етнографічні експедиції по забутим селам, де в процесі пошуку можна буде знайти цінні і стародавні предмети або документи, а також традиції, звичаї, обряди, ремесла та пісні, що можуть бути віднесені до нововиявлених елементів НКС.

Поділитись