Оксана Скакун. Висока мода в мереживах
Мереживо ручної роботи, як елемент одягу від кутюр, останнім часом не так часто побачиш. Майстринь мало, бо робота кропітка та тонка. Візерунки створюються місяцями.
Пані Оксано, розкажіть про свою колекцію.
Багато років виношувала ідею стилізувати по-сучасному національну українську сукню. Але це так і залишалось ідеєю. Чомусь знаходилась безліч причин відтермінувати втілення.
Поштовхом стало повномасштабне вторгнення та життя в умовах воєнного стану. В один момент акумулювались всі внутрішні ресурси. Твердо вирішила створити колекцію, втілити нове бачення.
Отже, перше, що є основою оформлення – це характерна колористика вишивки регіонів нашої країни. В колекції я орієнтувалась на полтавську вишивку (білим по білому), вишивки Центрального, Північного, Східного, Південного регіонів (їх обʼєднує червоно-чорна палітра), Борщівську вишивку (принцип цієї вишивки – щільно вишитий мотив темних, насичених кольорів).
Друге – це рослинні елементи, що несуть певну символіку, такі як білі та червоні маки, чорнобривці, ружі, гілочки верби, червона калина. Так, обʼєднавши всі складові, зʼявилося моє бачення вишивки, втілене через ірландське мереживо.
Для мене ця колекція символічна, вона як прояв моєї ідентичності, належності до нашого коріння, до глибокої давньої культури наших предків. І в той же час – це як виклик, адже це не класична вишита сукня.
Як мереживне плетіння увійшло у Вашу творчість?
Хочу зауважити, що саме ірландське мереживо мене надихнуло. Кілька років тому я побачила сукню, виготовлену з цього мережива. Я була вражена і зачарована! Це так гарно! Але в чому для мене магія того мережива, не могла збагнути, поки не розібралась в принципі його творення. Ірландське мереживо – це як джерело для творчості. Це як конструктор. Із безлічі мотивів (елементів) можна створити неймовірну красу. Оскільки я люблю наші вишиванки, згодом зʼявилася думка – а якщо вишивку на сукні «намалювати» ірландським мереживом? Тим більше, я люблю поєднувати в одязі різні матеріали, різні фактури. А тепер ще й різні культури – українська сукня-сорочка і мереживо Клонс (ірландське мереживо).
З чого все починалось? Ви ж за першою освітою модельєр взуття?
Я не можу сказати, що з певного моменту щось почалося. Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобалось робити для ляльок різні сукенки. Причому робила я їх із будь-чого, що було під руками, – з листя, квітів, трави, паперу, різних клаптиків тканини. Любила малювати різноманітні фантазійні образи принцес, придумувати для них фантастично красиві вбрання. Шкода, що не збереглися ті дитячі малюнки. А коли в ательє будинку побуту мені, замість омріяної сукні, пошили бо зна що, тоді, пам’ятаю, сказала собі, що буду сама робити правильні, красиві речі. Тоді, мабуть, і народилася мрія створювати одяг.
Моя мрія, як ріка, якою я вирушила в подорож. А професія модельєра взуття та аксесуарів – то хвиля, що віднесла до берега. Та ця, перша освіта, не була завадою на шляху до мрії, бо це теж творчість. Як виявилось, я й на тему взуття могла фантазувати! Це теж захопливо! Але… девʼяності! Хвилі прибивали до різних берегів, та ріка-мрія вела мене далі!
Коли відчули себе митцем та вступили до лав дизайнерів жіночого одягу?
Я завжди відчувала себе творчою людиною. Постійно щось малювала, ліпила. Одяг легпрому не задовольняв, тому прагнула щось змінити в тих речах, щось перешити, якось прикрасити. Постійно читала про моду все, що було доступне, самостійно навчалась якомусь крою і шиттю по журналах. І нарешті мрія вказала правильний шлях і привела в потрібне місце!
Це місце сили і творчості – теперішня Арт академія сучасного мистецтва ім. Сальвадора Далі. Як говорять – коло замкнулось! Тут я отримала знання і навички, про які мріяла.
Відтоді відкрився шлях професійного розвитку, росту, безмежної творчості. Іншого свого прояву в житті на сьогоднішній день я уявити не можу. Це на 100% моє доленосне, моє призначення, моя сутність, мій вибір і моя любов.
Де мрієте показати свою останню колекцію? Відверто кажучи, вона справді варта світових подіумів Сезонів мод.
Перш за все, нове стилізоване бачення і сприйняття моїх суконь хочеться втілити тут, вдома, в Україні. Із самого початку втілення свого задуму я чую одну й ту саму фразу – «таких вишиванок ніколи не бачили». Це мене тішить. Я із задоволенням готова вносити нове прочитання нашої вишиванки. В мене маса думок і фантазій відносно бачення художнього і конструктивного застосування ірландського мережива в сучасному стилізованому українському строї.
На світових подіумах з гордістю і задоволенням представила би свої вишиванки як зразок нашої глибокої, вікової культури і як приклад невідʼємної творчої складової нашої нації.