Марина Мушинська «ЗОЛОТИЙ ЗРІЗ ОСОБИСТОСТІ»

Спорт вимагає самовіддачі на сто відсотків. Розкажіть про свої перемоги та шлях до них.

Все почалося зовсім випадково – з дитячого садочку, коли мені було п’ять років. В ті часи різні спортивні секції шукали талановитих дітей. До нас завітали тренери зі спортивної гімнастики. Відбір був дуже жорсткий, якщо коротко пояснити, то з усього району відібрали лише мене і ще одну дівчинку. Це було перше знайомство зі спортом, але довго я там не затрималась. Позаймавшись приблизно рік, я зрозуміла, що це не зовсім те, чого я хочу. В душі я прагнула досконалості як в духовному плані, так і в зовнішньому. Мені здалось, що це нашкодить в майбутньому моїй фігурі і мені не хотілось втратити жіночність. Тому було прийняте рішення спробувати щось інше. Згодом історія повторилась. Вже в школі так само ходили тренери і шукали таланти – на цей раз я обрала художню гімнастику. Знову з легкістю я пройшла величезний відбір. Художня гімнастика – це вид спорту, який поєднує в собі елементи балету, гімнастики та танцю. Все це мені дуже подобалось, як виявилось в мене був дар від природи, тому доволі швидко почали з’являтися результати. Але тоді, як дитина, я не зовсім все розуміла і через рік наполегливих занять я почала пропускала тренування, що в цій діяльності є неприпустимим, але, на жаль, правильно мені це ніхто не пояснив, не поговорив зі мною і, як результат, мене відрахували. Через деякий час було величезне бажання повернутися, прийшло усвідомлення, як і що правильно. Я аналізувала і вирішила повернутися, мені відмовили, додавши, що мій потяг пішов. Було боляче це прийняти, було таке відчуття, що тобі відрізали крила. Десь глибоко в душі я подумала – це кінець. Була глибока душевна травма. Я сильна людина, такою я була завжди. Я змогла прийняти цей удар та рухатися далі, не зважаючи на те, що тобі кажуть.
Життя склалося так, що я все ж таки стала спортсменкою, хоча це був дуже довгий та непростий шлях. Велике значення має те, хто з тобою поряд. Підтримка, віра в себе, наполеглива праця і, як результат, приходить момент, коли спорт вже стає частиною твого життя. Професійною спортсменкою я стала вже в дорослому житті. На сьогодні я семикратна чемпіонка Європи та світу в категорії фітнес-бікіні. В мене є два правила, яких я притримуюсь в своєму житті. Нема межі досконалості та вдосконалюй себе кожен день! Людина не повинна жити з недоліками, вона повинна їх виправляти.

Сімейне життя – це відповідальність, це турбота не лише про себе й свої досягнення. Чи змінилося Ваше життя у шлюбі та з народженням доньки?

Так, це відповідальність. Я покохала свого майбутнього чоловіка 25 років тому. Ми не відразу одружились. Приблизно 5 років ми зустрічалися, пізнавали один одного. Я мріяла стати співачкою. Хотіла б трошки розповісти про це. Ще з дитинства пам’ятаю вінілові платівки, які були в нашому домі. Я, як зачарована, слухала голоси метрів вітчизняної та світової естради і чітко усвідомила, що хочу співати, як справжня професійна співачка. Був час, коли я співала для близьких та друзів, на різних заходах. Це був цікавий досвід. Потім був хор «Щедрик». Якщо бути щирою, то мене не влаштовувало співати в хорі. Я хотіла співати сольно. Тому я прагнула хоч до маленьких, але власних виступів, це дозволяло мені виділитися. І на одному з таких творчих вечорів мене помітила Тамара Володимирівна Бакумова. Почувши мій виступ, вона мною зацікавилась. Було запропоновано вступити в студію КМАМ ім. Глієра. Чоловік моє бажання до навчання підтримав та допоміг. Навчання тривало три з половиною роки. Паралельно з навчанням в студії Тамара Володимирівна організовувала концерти зі своїми студентами в Будинку вчених, в Будинку актора та інших закладах. Виконували ми класичні твори. Це був чудовий досвід. Навчання далі продовжила вже в Київському національному університеті культури – факультет музичного мистецтва, відділ вокалу. Вже там я познайомилась з народною артисткою України Аллою Борисівною Поповою. Мені дуже пощастило, що вона була моїм викладачем і згодом через роки вона стала моєю наставницею та другом.

Після закінчення університету ми з чоловіком одружились. За цей період часу змінились погляди на життя і було прийняте спільне рішення, що родина має бути на першому місці. Як чоловік, він зробив все, щоб я мала спочатку сімейне щастя, а вже потім кар’єру. Це не були заборони – це було спільне рішення, що кар’єру співачки я не роблю. Натомість він зробив мене спортсменкою. Господь дав мені два таланти і я реалізувала себе в спорті. Ми з чоловіком поєднали сім’ю та кар’єру і це головне.

Про хобі. Я так розумію, що це тепер для вас спів?

Коли я починаю співати, це той самий момент, коли в мене співає душа, настає момент творчої ейфорії. Мені дуже подобається співати ліричні твори, головне, щоб в пісні не було монотонності. Я люблю динаміку. Люблю пісні, в яких є розвиток від низів до верхів. Моїм натхненням, прикладом для співу вважаю неперевершену Вітні Г’юстон.

Про сенси життя. Що в пріоритеті, а що є миттєвим та другорядним? Як змінила війна вектор пріоритетів?

Скажу коротко та лаконічно. Це щастя та спокій в родині. Коли присутні ці фактори, все інше приходить легко та невимушено, наче так і має бути. Все життя мій коханий чоловік оберігав мене. Коли в тебе є така опора, з’являються крила і немає меж розвитку в тому чи іншому напрямі. Родина – це головне. Звісно, війна внесла неочікувані корективи в життя не тільки моє і моєї родини, але й в життя кожного українця. Мій девіз – ми маємо бути сильними, не падати духом, мати цілі та йти до них. Також ми не повинні забувати про духовність та Бога. З його допомогою можливо все.

Яким бачите майбутнє?

Майбутнє в моїх думках – це, перш за все, мирна квітуча Україна. Щасливі родини та усміхнені діти. Процвітаюче стабільне життя там, де твій дім. Коли це все це є, тоді з’являються мрії та бажання. Нашою мрією був приватний будинок в мальовничому місці. Спочатку це залишалося просто розмовами в родині, але прийшов час і ми серйозно почали пошуки будинку. Незадовго до війни ми дивилися різні варіанти в Бучі. І все нас щось не влаштовувало. В результаті ми нічого не купили, а потім почалася війна. Ми подякували Господу, що зберіг нас. Також я обожнюю тепло, море, гарні краєвиди і моєю мрією був ще будинок в Іспанії. Хто бував в тих місцях, зрозуміє, про яку красу йде мова. Поки що це лише мрії. Я вірю в те, що після Перемоги все це ми реалізуємо. Також завжди потрібно пам’ятати, що майбутнє залежить не тільки від мрій. Це наполеглива праця, гармонія в родині та цілі, до яких потрібно йти невеликими кроками, і тоді майбутнє буде таким, яким ми бажаємо його бачити. Я хотіла побажати всім сил, терпіння, любові один до одного в цей нелегкий час. Бажаю всім ніколи не падати духом, мріяти, знаходити щастя в кожній дрібниці, адже з цього складається наше життя.