Софія Єгорова. Це моє місто
Молода та амбітна. Вона могла виїхати за кордон та стати зіркою там, але вирішила залишитись вдома, в рідній країні, в рідному місті. Слова «це моє місто» з її вуст звучать проникливо та заряджають вірою.
Співачка, волонтер, ведуча, авторка пісень, акторка, блогер. За роки повномасштабного вторгнення Софія Єгорова дала понад 650 благодійних виступів для військових, переселенців, цивільних та відвідувачів лікарні Охматдит, у різних куточках України. Зірковий експерт шоу «Співають Всі». Ведуча музичних новин на регіональних телеканалах.
До повномасштабного вторгнення активно представляла Україну на міжнародній арені. За її плечима участь у понад 220 міжнародних та всеукраїнських вокальних конкурсах
Софія, Ви є – серед лідерів волонтерських виступів, зокрема на передовій. Скільки вже концертів відбулося?
Наша головна місія – наближати Перемогу, кожний на своєму місці. Тому намагаюся допомагати там, де можу, тим, чим вмію, – співаю для військових, для діток, для тимчасово переміщених українців з окупованих територій та для цивільних. У кожного концерту – своя мета. Для військових – сказати їм «дякую» за життя в рідній країні. Для діток – щоб їх дитинство продовжувалося. Для тих, хто приїхав з окупованих територій, – дати зрозуміти, що вони не одні. Для цивільних – перепочити разом, зробити паузу, і з новими силами йти у новий день. В мене за плечима понад 650 концертів за роки повномасштабного вторгнення. Я захоплююся артистами, що їздять на передову виступати з концертами для наших військових. І завжди переживаю за знайомих артистів, військових, друзів, що їздять туди. Сама ж допомагаю там, де можу, – концерти для сил ППО, у тренувальних таборах тощо.
Які Ви відчуваєте емоції під час таких виступів?
Виходжу завжди під адреналіном і довго відходжу. Звичайно, хвилююся, щоб все пройшло добре. Адже це велика відповідальність – співати для наших Героїв. Щаслива, коли після концертів вони підходять, діляться враженнями, обіймають, посміхаються. Та найголовніше – щоб вони перепочили.
Велика відповідальність не тільки співати, а й вести ці концерти як ведуча. Підібрати слова, щоб військові відчули – ми їх дуже любимо та дуже чекаємо.
Що для Вас натхнення музикою?
Для мене – це непізнаний світ, що кожен раз може відкритися по- різному. Мелодія може бути у спогадах, особливо, коли це спогади про конкурси, в яких брала участь. Завжди відчувається ностальгія, коли чую пісні, які співала в той період. Оскільки конкурсів було понад 220 – і міжнародних, і всеукраїнських – то і пісень на різних мовах багато. І українські, і англійські, були й грузинські. Іноді музика відкривається новими стилями, які охоче використовую у власній творчості. Наприклад, у моєму репертуарі є й танцювальні пісні «Спека», «Чари», і більш романтичні «Коли ти зі мною», «Ми є любов», є більш спокійні «Різдвяна», «Мережі», є легендарна пісня «Край, мій рідний край», яку виконую з дозволу родини Мозгових, а нещодавно вийшла пісня «Моє Місто», що за стилем зовсім відрізняється від інших. І, привідкриваючи завісу, скажу, що наступна пісня планується у взагалі новому рок-звучанні. Музика – це натхнення кожного дня. Моя мета – передати це натхнення музикою іншим.
Цим я займаюся, коли виступаю в ролі журі на творчих конкурсах. Веду майстер-класи, роблю перформанси, вигадую кожного разу щось новеньке, як для музикантів, вокалістів, так і для танцорів, циркових артистів, акторів, щоб показати, яка музика глибока та багатогранна. Ставлю завдання заразити любовʼю до музики, бо це помічник по життю, якщо знати, як нею користуватися.
Невтомність та незламність – це про Вас. Ви є представником культурного фронту України. Що для Вас бути на передовій культурного напрямку?
Дякую, але вважаю – фронт у нас один. Це фронт, де боронять країну наші захисники. Себе скоріш назву «тилом», який допомагає тим, чим може, там, де може. Всім нам треба зараз наближати Перемогу на своєму місці. Адже всі ми – українці та україночки.
Неймовірно важливо зараз допомагати один одному. Адже у ці важкі часи психіка дорослих людей не готова до обстрілів, звуків повітряних тривог. Що ж тоді відчувають діти чи люди з окупованих територій, адже вони бачили жахи, які неможливо уявити. В нас пройшло три тури дитячими будинками по всій Україні. З усіма – від наймолодших до найстарших – ми співали «Ми є любов», танцювали під «Спеку», у зимовому турі гучно кричали пісню «Чари». Під «Різдвяну» ми колядували, а у Житомирі, де були у шести дитячих будинках, запалили ліхтарики. І уся філармонія, де був концерт, запалала, як зіркове небо. Напевно, неможливо забути жах, але я намагаюся подарувати посмішку.
Також багато концертів було в Охматдиті, у центральній лікарні та у поліклініці. Неймовірно важливо усміхатися та відволікатися у важкі часи. Адже життя продовжується. Дитинство має продовжуватися. Колись закінчиться темрява, вийде сонце і все буде добре, головне – берегти один одного.
Які пісні понад усе полюбляють наші захисники?
Думаю, це пісня «Край, мій рідний край». Легендарна пісня Миколи Мозгового, яку співаю у власному танцювальному звучанні. Ми найчастіше співаємо її разом. Від найстарших військових і до наймолодших. Також під мою власну пісню «Коли ти зі мною» ми разом з захисниками танцюємо флешмоб. Це простий танок, який ми виконуємо разом із Героями в різних куточках України. Найголовніше, що під час цього – вони посміхаються.
Найчуттєвіше – це вести такі концерти в ролі ведучої. Тоді можу корегувати сценарій залежно від зміни настрою наших глядачів-Героїв, робити несподівані спільні ініціативи, співати без музики, тобто відходити від програми. Намагаюся, щоб концерт сподобався та запамʼятався військовим. І головне – багато разів можу казати їм «Дякую!». І під час концерту, і до нього, і після, і весь вільний час.
У кожної людини є стрижень. Хто або що для Вас є стрижнем у Вашому житті та Вашій творчості?
Думаю, це бажання бути корисною, любов до музики та, як каже мій батько, «найскладніше в житті – це залишатися людиною». Кожна пісня, кожен виступ – завжди з метою. В нас був тур дитячими будинками, де мета – щоб молодшим зараз було трохи легше. Коли веду музичні новини «Everyday news» і «Sunday news» по телебаченню – щоб люди відволіклися від роботи на музику, хвилин на 15–30. Коли викладаю демо пісень у Тік-Ток, замальовки під фортепіано – це щоб підняти настрій, посміятися разом та сказати дівчатам та хлопцям: «Ви не одні». Пісня «Моє Місто», яка нещодавно вийшла, створена, щоб кожен українець слухав її та відчував силу рідного міста. Як кажуть, «вдома і стіни гріють». Віримо, що всі ми будемо жити у своєму рідному вільному місті.
Що таке щастя?
Щастя – знати, що близькі живі та в безпеці. Щастя – це бути серед своїх людей. Щастя – це живі українці та україночки. Це мирне небо в Україні. Рідна Земля – це місто сили. Саме тому була створена пісня «Моє Місто». Щоб кожен відчув себе вдома, відчув силу, міць і не зупинявся. Коли ми знімали кліп на «Моє Місто», гуляли вуличками Києва, знаходили неймовірної краси куточки рідного міста – відчувалося щастя. Не було повітряних тривог. Хлопці та дівчата гуляли поруч. Хтось посміхався, дивлячись на процес фільмування, хтось фотографував, багато хто обережно обходив, щоб не потрапити до кадру. І це – щастя. Сподіваюсь, ми зарядили оточуючих гарним настроєм.
Коли знімали кадри у студії з хлопцями та дівчатами з танцювальної студії «Fox Beat» – було дуже весело. Ми сміялися, імпровізували, бісилися, видумували й знімали це все на камеру, щоб передати гарний настрій. Це – щастя.
Коли багато знайомих, багато артистів, друзів, колег, коли журнал Cosmo Lady запостили собі в сторіз пісню «Моє Місто» – це щастя.
Давайте підтримувати своїх, слухати українську музику, ходити на концерти. Бережімо один одного. І дякуємо нашим ЗСУ.
Бесіду вела Олена Вовчок