Ярослава Білан. Генеральний директор ТОВ Фірмова мережа «Київхліб»

Фірмова мережа «Київхліб» – той самий магазин зі свіжою випічкою та смаком справжнього хліба біля вашого дому

Відбій тривоги… «Ти як?» — запитує додаток після відбою. Вдячна додатку за увагу. Ніхто не запитав бізнес: «Ти як?» З початком війни 30% припинили діяльність в перші місяці після повномасштабного вторгнення. Наша компанія була в числі 70%, які продовжили працювати. Шоковані були всі – від прибиральниці до генерального директора. Саме в таких умовах можна побачити людину такою, якою вона є насправді. Хтось поїхав, і я їх не засуджую, але більшість вийшли на роботу і 24-го лютого, і 25-го, і кожного наступного дня. Ми не знали що буде потім, горизонт планування скоротився до 24 годин. Була одна мета – поки місто живе, воно має отримувати хліб. І коли ця мета була сформульована, стало легко. Неподолані ще днем раніше проблеми з логістикою, яка просто зникла, зміною умов оплати, від’їздом частини персоналу у нас і контрагентів, вирішувалися швидко, на рівні телефонного дзвінка. Контракти укладалися на словах і, як не дивно, неухильно виконувалися.

Картина з кінця лютого 2022:

Я сиджу в холодній кухні у чужих людей в Житомирській області. На мені валянки, фуфайка й телефон в руках. Я домовляюся з десятками постачальників, в режимі онлайн вирішую всі питання і це здається цілком природним. Вважаю, що нас тоді врятувало розуміння необхідності продовжувати працювати, діяти. Ми виключили з лексикону слово «неможливо. Я вирішила повертатися до Києва в той час, коли навколо нього звужувалося окупаційне кільце. Наш бізнес тоді вкладався в одне слово – комунікації. Ми сильні, ми не здалися. Відчайдушні продавчині відкрили магазини з хлібом вранці 24-го лютого і працювали під звуки вибухів.

Директор виплатив місячну зарплату наперед, спустошивши банківські рахунки і запустив розсилку: «Я не знаю де ви зараз всі, я не знаю, чи вийдете ви на роботу, але я знаю, що гроші вам потрібні точно. Всім перебувати в безпечних місцях і будемо на зв’язку».
Ми багато чому навчилися у ці дні та за наступні майже три роки війни. Влучно написав Віктор Франкл, коли писав: «Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться.

Після них – ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися». Саме сфокусованість на роботі та поточних проблемах, яких вистачало, допомогла прийняти нову реальність та навчитися у ній працювати.

Запорука виживання – це швидка адаптація під час змін. Якщо ти не можеш керувати змінами, ти маєш підлаштовуватися під них. Ми мали плани для будь-якого розвитку подій. Головним пунктом було збереження та мотивація команди. В цьому пункті неоціненною є роль лідера, якому мають довіряти всі. Якщо енергія лідера відчутна кожному, у людей відкриваються приховані резерви, і будь-які завдання виконуються.
Перший удар ми витримали, навіть з кращими результатами, ніж сподівалися. Але війна кожного дня підкидає нові виклики. Серед сьогоднішніх – енергетичні форс-мажори (ніхто не знає чи буде завтра світло), кадрові (дефіцит просто шалений), збіднення населення (у споживачів стає все менше грошей і вони обмежують себе навіть у необхідному). Ці страшні ще у недавньому минулому проблеми, зараз вирішуються якось буденно.

Відповіддю на кадровий дефіцит стало відкриття магазинів з касою самообслуговування та без продавців. На низьку купівельну спроможність населення реагуємо адаптацією асортименту та системою знижок. Думаємо про розвиток й за останні місяці відкрили п’ять магазинів та плануємо більше 15 переформатувати.

Український бізнес дуже сильний, він довів свою здатність виживати у будь-яких умовах. Навіть, коли держава жодного разу не спитала, – «ти як»? А вона працює за принципом: «щоб корова менше їла та більше давала молока, її треба менше годувати і більше доїти». Постійні підвищення тарифів на все, акцизів, податків, разом із знекровленням ринку праці можуть зробити те, що не вдалося росіянам — вбити загартований, готовий до будь-яких викликів, український бізнес. Ми розуміємо, що держава воює і їй не до створення сприятливих умов. Але не треба під час війни формувати кислотне середовище для підприємців. Це і про податки, і про перевірки контролюючих органів, і про банківські кредити. Комунікації між владою і реальним бізнесом незадовільні. Якщо умовного Ахметова ще можуть почути, то середній і дрібний бізнеси не мають шансів донести свої проблеми до центрів прийняття рішень. Навіть потужні бізнес-асоціації не були почуті, коли висували пропозиції до законопроектів про підняття податків.

А попереду у нас – післявоєнне відновлення країни. З такими комунікаціями між владою та бізнесом, як зараз, відновлювати Україну будуть у кращому випадку зарубіжні компанії та на зарубіжні гроші. Можливо, електоральні потреби під час наступних виборів, які всі пророкують на 2025 рік, все ж таки змусять владу почати розбудову сприятливого для економічного зростання середовища. Черчілль, який виграв війну проти Німеччини, програв перші післявоєнні вибори саме тому, що не встиг перебудуватися під нові запити суспільства.

Дуже хочеться невдовзі побачити переповнені потяги з українцями, що повертаються з Європи до країни великих можливостей. Є багато людей за кордоном, у яких я хочу запитати: «Ти як?»




Наші соціальні мережі:
Інстаграм: https://www.instagram.com/kyivkhlib.merezha/
Фейсбук: https://www.facebook.com/fmkhlib
Тік-ток: https://www.tiktok.com/@kyivkhlib.merezha

Дізнатись адресу найближчого магазину, актуальні знижки та іншу інформацію можна у чат-боті в
Telegram: https://t.me/kyivkhlib_merezha_bot

Поділитись