Дарина Шайблих. Кожна людина прагне змін
Протягом дня за статистикою ми приймаємо приблизно 35 тисяч рішень, але радикально змінити своє життя може наважитися не кожен.
Тому ми запитали у кандидата педагогічних наук Дарину Шайблих – як вона наважилася змінити своє життя кардинально та прийти до професії стиліста.
Ви виїхали з України, коли в Ваше рідне місто прийшла війна у 2014 році. Як це було?
У квітні 2014 року, коли ще не було активних бойових дій, я прийняла останній кандидатський екзамен з англійської мови, яку я викладала, зі своїми колегами у медичному університеті. Після екзамену сіла в машину та поїхала додому. Луганськ складається з 2 головних вулиць – Оборонної та Радянської. Я їхала по вул. Оборонній в сторону дому, голосно грала музика і я не зрозуміла що сталось, коли побачила 2-3 км від мене дим і люди на узбіччях почали притискатися до дерев, падати на землю. Я добре пам’ятаю як повернула голову вліво, вправо й не могла зрозуміти що сталось. Продовжувала їхати, грала музика. Було як німому кіно з паралельними подіями – машині комфортно, грає музика, а на вулиці щось незрозуміле. З новин дізналася про обстріли в центрі Луганська, про смерті багатьох людей, про початок активних бойових дій. Я зайшла у свою квартиру, зібрала найважливіші документи, поклала в маленьку валізу деякі речі, закрила квартиру і поїхала назавжди. Залишила машину на паркомісці та останнім потягом дісталася до Києва. Все здавалось незрозумілим, але не дуже трагічним , адже я думала що все скоро повернеться на свої місця. Через місяць я подала документи на візу, яку важко було отримати. Тоді до людей з зони бойових дій ставилися не з таким розумінням, як зараз, тому це було важко психологічно. Пізніше, я поїхала до Зальцбурга навчатися в університеті, щоб здобути післядипломну освіту, адже потрібно було підтвердити мою дисертацію, написану українською мовою, у німецькомовному виші. Для мене це був найважчий період, адже я заходила знову в університет студенткою після довгого досвіду роботи викладача та 4 років завідування кафедрою, отримавши звання доцент. Було не комфортно та не зрозуміло як саме себе сприймати та відчувати. Пізніше я зустріла свого майбутнього чоловіка, вийшла заміж та народила 2 хлопчиків. Це перезавантажило мою увагу. Як тільки завагітніла першою дитиною, почала цікавитись модою. В мене було багато вільного часу, я відвідувала чисельну кількість курсів та тренінгів на різних іноземних мовах.
Ви кардинально змінили свій вектор від викладання мов до стиліста. З якими труднощами Ви зіштовхнулись під час цих змін та як їх вирішили?
Для мене складнощів не виникло , адже робота в університеті допомогла мені писати пости, виховала організованість, а досвід викладача допомагає зараз в роботі з клієнтками. Ця робота, навпаки, приносить легкість в моє життя. Мені до душі робити те, чим я зараз займаюсь. Я дійсно роблю це з задоволенням. В мене гнучкий графік роботи, який я сама собі складаю, креативний особистий підхід завдяки різним інформаційним ресурсам, який я отримала. Зараз я видаю свій індивідуальний продукт, розробляю методичні рекомендації для жінок, поки що російською, але сподіваюсь, що скоро зможу робити це й німецькою, бо цією мовою я володію вільно. Тут також багато російськомовних та україномовних жінок, тому поки що 80% моїх клієнтів слов’янського походження, які проживають в Німеччині.
До роботи стилістом мене привів пошук себе. Пошук стилю після народження дітей, збільшення ваги на 10 кг, певний час не задоволення собою. Все це підштовхнуло мене до цієї професії. Я випала з модної індустрії на 3 роки, хоча слідкувала за новинками та через те, що набрала вагу, нічого нового не купувала. З цього моменту в мене почалась сильна внутрішня та зовнішня робота над собою, з різними матеріалами та джерелами. Мені було близько 40. Тому все це разом привело до того, що я відкрила для себе друге дихання, прийняла себе по-новому. Я прийняла рішення, що хочу ділитися своїм досвідом та допомагати дівчатам повірити в себе за допомогою нового стилю та пошуку себе.
Адже стилістика та мода – це про науку, а не про глянцеві журнали та загальні рекомендації. Ця наука має свої закони, правила, секрети, алгоритм.
Якщо це все вивчити, то можна застосовувати на практиці та відчувати себе класно, впевнено. Тому, я вважаю, що це теж свого роду психотерапія.
Туга за домом. Порадите що робити, як справитися з цим станом?
В мене не було сильної ностальгії за домом. Я багато чого залишила, але я й отримала багато. Я стала мамою двох дітей, створила сім’ю та знайшла нову улюблену роботу. Безумовно я сумую за рідними місцями, колегами, людьми, але я змогла собі якось пояснити; що потрібно створити нове життя, ставити цілі в новій країні, досягати їх. Я вирішила, що це відведе мою увагу від поганих думок.
Дарина Шайблих
Кандидат педагогічних наук, доцент, до 2014 року зав кафедри іноземних мов з медичною термінологією в Луганському Державному Медичному університеті. Заступник декана факультету іноземних студентів ЛДМУ.
daria.scheiblich@gmail.com